Всесвітній день "Спасибі!"

Найввічливіший день у році – 11 січня. Цього дня першокласники відзначали Всесвітній день „спасибі” та дізналися багато нової цікавої інформації. Учні чудово розуміють значення гарних манер, їх необхідність у повсякденному житті, але найчастіше висловлюють подяку ніби мимохідь, не замислюючись про її значення.

Цікаво знати:

Слова подяки мають дивовижні властивості, але вимовляти їх не можна, коли людина знаходитьсяу роздратованому стані. Слова вдячності – це знаки уваги, вони є усними „погладжуваннями” і здатні зігріти своїм теплом.

Ми кожного дня говоримо один одному „дякую”, тому важливо пам’ятати, що справжня вдячність – це лише та, що йде від чистого серця.

В українській мові сьогодні вживається два «вдячних» слова – дякую та спасибі. Вони мають різне походження. Більш прозорим для нас є походження і значення слова «спасибі». Два слов’янських слова «спаси, Боже» в процесі використання злились у цілісність. Сталося це порівняно недавно, у писемних пам’ятках слово "спасибі" вживається приблизно з XVI століття поруч із старослов’янським «благодарствую».
До речі, сучасна російська мова зберегла саме ці два варіанти висловлення вдячності, а у південних слов’ян і досі вживається варіант «благодаря», «благодарение» (болгарська, македонська) чи утворився свій власний «хвала» (хорватська, сербська, словенська).
«Дякую» розуміють майже в усій Європі.
Слово «дякую» має набагато складнішу історію. Твердження деяких мовознавців про його походження від німецького «danke» через посередництво польської мови виглядають дещо поверховими та непереконливими. Перш за все, ареал розповсюдження слів із цим коренем надзвичайно широкий – він охоплює майже усі германські мови (німецька «danke», голландська «dank», англійська «thank», скандинавські «tak», «takk»), усю групу західнослов’янських мов (чеська «děkuji», польська «dziękuję», словацька «ďakujem»), а також вживається у білоруській «дзякуй» та українській мовах.
Звичайно, звучання та написання слова у кожній окремій мові є різним і не завжди можна побачити спільність, не знаючи певних законів мовного творення. Наприклад, німецьке «danke» та англійське «thank» звучать по-різному, але у написанні відрізняється фактично лише перший звук і то, «d» і «t» – звуки одного типу творення, які різняться лише дзвінкістю-глухістю, а «h» – часто є глухим і не читається. Зміни вимови відбуваються набагато швидше, ніж зміни написання, тим більше в англійській мові, де домінує історичний правопис.
Якщо порівнювати німецьке «danke» та західнослов’янський варіант цього слова, наприклад польське «dziękuję», сумнівів у подібності навіть не виникає, адже «ę» означає носовий звук, подібний до [en]. В сучасній українській мові носові звуки не збереглися, хоча вони фіксувалися ще у старослов’янській мові.
Отже, навіть при побіжному аналізі видно, що, імовірно, ці слова походять з одного спільного кореня, з однієї давнішої мови, але пройшли різний шлях розвитку. Хочеться зробити ще одне припущення: українське дієслово «дати» та його слов’янські аналоги напевне походить із того самого кореня, який сягає санскритського кореня «да» (значення «дати», «дарувати»).
Неважливо, яке з цих слів оберете саме ви. Сказані від щирого серця будь-якою мовою, ці слова допомагають нам стати ближчими один до одного, передають енергію добра і світла від однієї людини до іншої.

(за матеріалами http://www.radiosvoboda.org/content/blog/24821385.html)